Несказане — це щоденник та зустрічі для саморефлексії під час війни.

Київ / Берлін, вересень–жовтень 2026

The Unspoken / Несказане — це проєкт із письма для людей, чиє життя змінили втрата, розлука, переміщення, та вимушене проживання за кордоном від початку повномасштабної війни. Ділитися з іншими необов'язково. Це час разом для тебе, з продовженням вдома.

Цей щоденник актуальний для кожн_ої, хто проживає досвід війни з дуже різними досвідами. Але саме ця перша серія зустрічей особливо важлива для тих, хто хоче покласти свій досвід на папір і назвати свої несказані емоції своїми іменами. Особливо запрошую доєднатися ветеран_ок, учасників бойових дій та ВПО.

Як це працює: Заплановано по три живі зустрічі з письма в Києві (Stroom Studio) та Берліні (tbc). Учасни_ці отримують супровідний щоденник, розроблений у співпраці з травма-інформованою терапевт_кою. Дизайн щоденника створено Севілею Наріман-кизи.

Через структуровані промпти і опційне ділення досвідом ми створюємо безпечний простір, де можна прописати те, про що складно говорити публічно: виснаження, дистанцію, провину, тиск залишатися стійк_ою.

Фінальна онлайн-зустріч об'єднає обидві групи. Добровільні анонімні фрагменти текстів стануть невеликим друкованим свідченням.

Групи:

Дві малі групи по 8–10 учасни_ць у Києві та Берліні. До 20% учасни_ць можуть приєднатися з інших локацій в Україні чи Німеччині (транспортні витрати покриваються за потреби).

Про виникнення ідеї:

The Unspoken або Несказане — це щоденник для саморефлексії під час війни. Мені хотілося створити щоденник, який через прямі, часом некомфортні запитання запрошує бути чесними із собою. Викласти на папір свої вразливі, злі, егоїстичні думки і знати, що цього ніхто не побачить.

Мені знадобилося кілька років війни, щоб дозволити собі називати те, що я дійсно відчуваю, своїми іменами, розпізнавати страхи, образи, злість, заздрощі.

Я помітила, що з'явився негласний “протокол” того, як бути “незламним правильним українцем”. Як бути стійким_ою. Що можна говорити і про кого. На кого можна злитися, а на кого не можна. Також багато хто забороняє собі скаржитися, бо комусь зараз ще гірше. Ділитись своїм щастям теж не на часі.

Але все, що ми не дозволяємо собі відчути або сказати, нікуди не зникає. Воно залишається всередині, перетворюється на сором, провину, образу, осуд себе та інших.

І, як на мене, саме ці “протоколи правильності” ще більше поглибили розкол між українцями в Україні та українцями за кордоном.

Так з'явилась ідея розробити цей щоденник і зібрати невеликі групи, щоб познайомити людей із цим підходом, почати писати, познайомитись зі щоденником, зустрітись зі спеціаліст_кою, яка вміє говорити про ці емоції.

Щоденник залишиться інструментом, яким зможуть користуватися інші групи та люди в майбутньому — для подальшої спільної рефлексії й зв'язку між різними воєнними досвідами.

Цей щоденник актуальний для кожн_ої, хто проживає досвід війни — в Україні чи за кордоном, з дуже різними досвідами. Але саме ця перша серія зустрічей особливо важлива для тих, хто хоче покласти свій досвід на папір і подивитись йому в очі. Особливо запрошую доєднатися ветеран_ок, учасників бойових дій та ВПО.

Відкритий набір: 25.08–03.09

Подати заявку тут.